Жити пам’яттю – жити вічно.
Пам'яті В.І.Гояна присвячується.
Майже півроку, як немає з нами Гояна Віктора Івановича – колеги, друга і просто хорошої людини.
Віктор Іванович народився в Котовську і все життя прожив у рідному місті. Розумний, ерудований, мудрий – таким його знали містяни. А знали його всі – і найменші наші жителі, і ветерани, і люди похилого віку, і молодь. Та й знали не лише в Котовську, а й далеко за його межами.
Робота для Віктора Івановича – це була основа його життя.
Розпочинав свою трудову діяльність слюсарем заводу продтоварів і дійшов до заступника міського голови.
За сумісництвом викладав історію в школі, предмет свій знав досконало і знання передавав учням, виховуючи в них любов рідної землі, до свого міста, до народних звичаїв та традицій.
Таким земляком можна пишатися, адже він по собі залишив багато добрих справ. Кожен його трудовий день був наповнений зустрічами з людьми, спілкуванням з ними, вирішенням їх проблем. І все в нього виходило, тому що наділений був такими рисами характеру, без яких не може жити і працювати керівник. А це, насамперед: людяність, доброта, милосердя, взаєморозуміння, а головне – порядність.
Колеги, старші за віком, навчалися у нього, переймали його досвід роботи з людьми.
Віктор Іванович завжди був на передових позиціях, цікавився передовими новітніми технологіями в соціально-молодіжній, освітній сферах.
Працюючи довгий час на посаді начальника управління у справах сім'ї та молоді, Віктор Іванович створив Молодіжний Парламент, писав молодіжні та соціальні проекти, які потім вигравали Гранти.
За його ініціативи та участі проводились загальноміські заходи: фестивалі, конкурси, створено міський Центр реабілітації дітей-інвалідів та Соціальний гуртожиток для дітей-сиріт.
Його любили люди і він їх любив. Саме тому, за що б він не брався – все в нього виходило.
В нього було багато задумок, залишилися на папері проекти. Його мрія була – створення Центру соціальної підтримки дитини та матері.
Попереду чекало цікаве та змістовне життя.
Та, на жаль, не вийшло, не збулося… Жорстока смерть відібрала його в нас. Цими днями йому б виповнилося 52 роки. То ж давайте згадаємо нашого Віктора Івановича, його справи, його добру посмішку, яка надихала нас на роботу та підтримувала в житті.
Він заслужив на це. Нехай завжди земля йому буде пухом, а пам'ять - поселиться в наших серцях.
Віктор Іванович не тільки з величезною відповідальність відносився до своєї праці, а всьому навчав і своїх молодших колег, які сьогодні з честю і гідністю продовжують його справи.
Колеги та друзі Віктор Івановича